ПОКАЛАТА́ТИ
, а́ю, а́єш, док.
Калатати (у 1, 2 знач.) якийсь час
. Як приходила здекуція
[екзекуція],
то ми з бабою ховалися у лози, мов від татар, а хату замикали. То ті здекутники [екзекутори]
прийдуть, покалатають, покленуть та й .. далі [підуть]
(І. Франко)
;Покалатав патроном коло вуха, чи порох не замок – не замок
(І. Керницький)
;Одного разу взяв скарбничку, покалатав нею біля вуха й не почув нічого
(Ю. Логвин)
;Мавпа часто спостерігала, як матроси б'ють у дзвін. Їй хотілось теж покалатати, але вона не могла дістати, поки там не поставили скриню
(М. Трублаїні)
;Походили
[сторожі],
покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати(Остап Вишня)
;Голова взяв дзвоника, покалатав ним, поставив той дзвоник на місце і вже потім звернувся до присутніх
(А. Шиян)
;Дідусь з полотняною торбою через плече покалатав дзвоником
(М. Циба)
.