ПАДУ́ЧИЙ
, а, е.
1
. рідко.
Який падає
. Ані сосна не ворухне віткою, ані глиця об глицю не зашорошить, ані падуча шишка не гулькне, ані вивірка гіллям не шасне, ані заєць під кущем не зашарудіє
(Б.-І. Антонич)
;Від листків падучих ніжний шерех Заплітається в ранковий дим
(М. Рильський)
;Гримить, аж піниться вода, розгнівана, падуча, на скелі з ревом опада, як повна грому туча
(І. Гончаренко)
;Чую, безодня гуде піді мною, камінь падучий кричить глибиною
(П. Мовчан)
.2
. у знач. ім. паду́ча,
чої,
ж., розм.Те саме, що епіле́псія.
Було в ньому в цю мить щось страшне, як у тих, що носять в собі падучу. Від такого справді можна ждати всякого божевілля
(О. Гончар)
;– У вас
[Іване Максимовичу],
голубчику, падуча, з цією хворобою у школі не працюють(Н. Околітенко)
;Брата Янгеля скрутила падуча, й тільки дерев'яна лопаточка Фанерона врятувала його язик і зуби від прикрощів
(В. Єшкілєв)
;//
у знач. ім. паду́чий,
чого,
ч.; паду́ча, чої,
ж.Той (та), хто страждає на цю хворобу
. * У порівн.
Чорний Вепр посірів на виду, затіпався, мов падучий
(В. Малик)
.