СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ПА́ДУБ
, а, ч.
Рід вічнозелених дерев та чагарників із колючим листям та отруйними червоними плодами родини падубових; гостролист
.
Мені й зараз хочеться повзати в траві й ловити коників або лягти й дивитись крізь траву – стебла починають роздвоюватися і виростати, начеб це вже не стебла, а могутні падуби й комашня у тих нетрях не комашня, а дивна звірина
(Ю. Винничук)
;
З лісового лона здіймались зеленаві склепіння, невисокі пагорбки, вщерть укриті диким падубом
(Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна)
;
Коли й повіє вітрець, ніде ніщо ані шелесне, бо не росли тут ні падуби, ні якісь інші вічнозелені рослини
(П. Соколовський, пер. з тв. Ш. Бронте)
.