ОШПА́РИТИ

див.

ошпа́рювати

ОШПА́РЮВАТИ

, юю, юєш, недок., ОШПА́РИТИ, рю, риш, док., кого, що.

Те саме, що обшпа́рювати.

Ошпарювати гілки смородини потрібно рівномірно, не пропускаючи жодну з них, щоб не залишати ні єдиного шансу шкідникам

(з навч. літ.)

;

Вона не відчула, що гарячий чай ошпарив їй руку

(Л. Смілянський)

;

Хлюпнула туди чимось холодним, але воно так ошпарило рану, ніби окропом, аж у зубах заломило

(Є. Доломан)

;

Я опинився попідруки в студеній воді, яка вогнем ошпарила мені тіло

(Ю. Мушкетик)

;

Приніс раз

[лина]

додому та, щоб почистити його, ошпарив окропом – тоді луска краще злазить

(В. Шкляр)

;

* Образно.

Ударив Лютий студенець, Листячко ошпарив, Погубив

[рожу]

вкінець

(П. Грабовський)

;

Мати ошпарила його поглядом

(Є. Кравченко)

;

У неї завжди мед на вустах, та якщо потрапиш під гарячу руку, то й окропом ошпарить

(М. Руденко)

◇

(1)

Як (мов, ні́би і т. ін.) окро́пом ошпа́рило

кого, перев. від чого, безос.

–

хтось раптово відчув сильне збентеження, хвилювання, сором і т. ін.; дуже вражений чимсь (перев. несподіваним, небажаним)

Дівчину наче окропом ошпарило від сорому та образи

(В. Речмедін)

;

– А її тато залицяється до його мами... Ги-ги! – гигикнув Гришка Гонобобель. Івасика мов окропом ошпарило

(В. Нестайко)

;

Вишату мов окропом ошпарило. Він озирнувся назад і в косих променях сонця, далеко на заході побачив густі лави римлян

(І. Білик)