ОШИ́ЙНИК
, а, ч.
1
. Те саме, що наши́йник.
Він тримав за ошийник вівчарку
(О. Донченко)
;Взявши собаку за ошийник, Анушку гордовито йде до приміщення
(О. Гончар)
;Якась жінка і старший пан прогулювались вздовж води, відпустивши своїх родовитих псів побігати без ошийника
(Ю. Іздрик)
;Оченятка
[ведмежати]
веселі, примружені, язичок червоненький. На шиї шкіряний ошийник, а до ошийника прикріплена листівка(Люко Дашвар)
.2
. розм., рідко.
Те саме, що поти́личник.
Що зробить Робусинський ступінь, то його трах-трах по шияці; що другий ступінь зробить, то й знов два ошийники возьме
[візьме]
(А. Свидницький)
;– Ти що, заставу береш у єгомостя
[його мосці]
? Ой, дивись мені, бо ошийника схопиш(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
.