ВА́ВКА

, и, ж.

дит.

Зменш. до ва́ва.

– У татка вавка, – показувала бабуся забинтовану Петрову руку, й дитина замовкала на якусь мить

(Микита Чернявський)

розм.

Виразка, рана

Вони

[коні]

паслися вкупі, однаково худі й мозолясті, з великими вавками на потертих спинах

(О. Довженко)

;

Вавки, які з'явилися на ногах в дорозі, незабаром полущились

(Л. Смілянський)

;

– Камінь-гостряк йому

[коневі]

врізався в ногу, так я вавку змазала йодом, а гостряк той веслом притупила

(В. Близнець)