СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ВА́БИТИ
, блю, биш; мн. ва́блять; недок., кого, що і без прям. дод.
1
.
Манити кудись чимсь принадним, викликати бажання до чого-небудь
.
Дверей не відімкнув я і гукнув: “Даремне вабиш, мій лукавий гостю!”
(Леся Українка)
;
Вечір вабив на двір, на берег, де зелена трава й верби
(Ю. Яновський)
;
Нагода ще раз побачити таємничу господиню вабила його незмірно
(Ю. Винничук)
.
2
.
Притягати до себе, викликати потяг
.
О, чарівнице-природо! Навіщо ти мене вабиш своїм чаром?
(Панас Мирний)
;
Мінливе Чорне море вабить погляд
(М. Рильський)
;
Три роки я працював на виробництві, але мене вабила наука, для якої я віддав стільки сил: я захотів стати ученим
(В. Підмогильний)
;
В ній бриніли й вабили сміливість, граціозність, жіноче кокетство
(Л. Дмитерко)
;
На столі .. громадилися смажені на рум'яне ягнята, куріпки й курчата, вабили зір золотисті плоди, стояли прозорі карафи з чистими, як сльоза, напоями
(П. Загребельний)
.
3
.
мисл.
Приманювати птахів та звірів вабиком або звуками, що імітують їхні голоси
.
– Маєте знати, я також лісний, я також стрілець, але ваблю звірину .. в засідку, в сіті
(І. Франко)
.