Іде було, собі – як мальована: очі у землю спущені й не дивиться

З незвичайною спритністю зірвав з плеча рушницю, клацнув затвором і спрямував її мені в голову

Нею здавалось йому, можна було б проїхати хоч кілометр в потрібному напрямі

Велике діло – проженуть! Не можна в двері – я в кватирку Або пролізу в іншу дірку – І зась усім!

Старої арії тремтячі переливи Летять в вікно

Не клади псові пальців в зуби, бо вкусить

Останніми днями у нас погана погода

Коли у Маринки збирались сусідки на посиденьки, діти йшли до кухні

У Івана Франка мотив сили духу проходить геть через усю його творчість

Два брати, грізні ісполини .. стояли у ворот

А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа

В наскок яряться вороги

В поход у дорогу славні компанійці До схід сонечка рушали

Іван кинувся в бійку. Не пам'ятав, що робить

Я іду в повстання, весь в пилу. Ти мене востаннє поцілуй

І тут сніжинки, як пушинки, навкруг пускаються в танець

Григорій Микитович.., як і Порфирів дідусь, теж свого часу брав участь у форсуванні Дніпра

Піду в найми, піду в люди, А за сотником не буду!

Сумний був час; товариші мої Пішли у військо

Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк, і записав до себе в полк

Д. Грінченка я добре знаю, бо ми разом з ним служимо в земстві

Петриків батько був ув економії за корівника, а мама за доярку

За рогом цим шпиталь військовий, я в нім працюю...

Я вчився у школі за рахунок держави як син учасника громадянської війни

Звісно, вона не піде до Січі у братчики

Не помітила як і в дівчата вийшла

Подоляк твердо пам'ятав, що, беручи новачка в їздові, заприсягся зробити з нього людину

Забув про школу Шевченко, думав за нове: яка то доля буде в малярах!

Лісничий, той оце з Путіловського заводу прийшов, а Вовк був у матросах

Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула .. навпростець

Коли з даху капле, він обертає скапи в сталактити, бочку водовоза – в мармурову скелю, людей – у статуї

Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом?

– Признаюся, я не думав зустрінути тебе в такій ролі

Я в сій каблучці і купаюсь, і сплю

Убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту

– Щось мені тая катеринка, як жарина, пучки пече, – думала вона, загортаючи в хустинку гроші, що дав Семен до сховку

По двору тихо похожає Старий веселий Рогволод; Дружина, отроки, народ Кругом його во златі сяють

Христя придивилася: се ж баба Оришка. Вона, вона. Ув одній сорочці, розпатлана

Другою рукою, умазаною в землі, бо тільки що полола, вона махала перед його очима

Цвіте в росі холодний сад

Нараз корч хопив мене в обі ноги

І на зріст мов Карпо став більше, і в плечах ширше, кремезніше, міцніше

В ногах чулась міць, в руках сила

В пальці зашпори зайшли

Він аж скрипнув зубами і таки не дав прорватися в свідомість отій жахливій думці

Чи ж усе, що треба, взято? Юра перевіряє в пам'яті

Іноді зітхне іноді звертається до когось у думці

Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови

– Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких: Сивуху так, як брагу, хлище; Я в парубках кохаюсь сих

Вірю я в правду свого ідеалу

Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум

Та вдарили зразу в дзвони уві всі: Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль

У двері стукав добувався. Хотів був хатку з ніжки спхнуть

Зареготався розігнався – та в дуб головою!

Хоче поцілувати стару в руку, тая не дає

Мов похитнулось неба тло, коли від пострілу уперше в плече прикладом віддало

Лисичка подала у суд таку бомагу що бачила, як попелястий віл .. пив брагу, їв сіно, і овес, і сіль

Еней троянців в гурт ззиває

У пучок останні квіти зв'яжем, Що морозом називають їх

Підрозділи на ходу шикувалися в похідну колону

Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує!

Грає хлопчик у дуду, Завертає череду!

У няньки був біленький цуцик. Її він завжди забавляв

Був квітничок у мене

Чимало і пригод було в подорожан

Не те у нас зерно в пшениці І не такі у нас зірниці

Хороші в неї очі, і темні, мов одчай

Він такий, як і я, чорнобривий і хода в нього ніжна, легка

Не позичай у сусіда розуму

Просить він в сонечка помочі з неба

У суботу білю хату, коли біжить моя Марусенька

В сю хвилину налітає порив холодного вітру

Спека, як в червні, аж голова болить од жароти

Ніч, і вітер віти рве вербові .. Ой, не солодко мандрівникові В ніч таку іти через поля!

– Дуже приємно це з ваших уст чути: ув одному році родитися – це все одно, що поріднитися, – мовив Дмитро...

В свої двадцять п'ять років він уже встиг і теслярувати на далекому Заполяр'ї, і ходив до Монгольської Народної Республіки за гуртами худоби, і гасав по горах Уралу, шукаючи самоцвітів

Охляли ніби в дощ щеня!

Часом бійку забудеш у годину, а якесь там слово гіркеє вразить тебе до самого серця – місяці, роки пам'ятатимеш

В одну мить розстебнув кожух

От і все, чим змінилась Босівка в п'ять років

Скільки таких дрібних зерен кинутих .. безіменними трудівниками армії, давали в найкоротший строк буйні сходи

Давала чиншу до двора: Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину

Трохим розпитує, який є заробіток, яка ціна у день

У тиждень по тому весіллю були у нас молоді і запрошали до себе

Потім у день чи в два дні така звіялася буря, такі вітри подули, що дерево з окоренем виривало

Старший стріля з лука: як попужне у п'ять пуд стрілою, то, неначе вогнем, палить військо

А се, справді, перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім – то й старі розвалились!

Подивилась паперик, аж там бумажка з царицею, аж у сто карбованців

Та прийшов вже не один, а в п'ятьох стах козаків при двох сотниках

– Хоч би ти у тисячну долю так мене кохала, як я тебе!..

Тут ростуть цілі ліси кактусів, що вищі од чоловіка разів у 3

Коли зав'язувався бій і вони займали бойовий лад і зброя їхня починала говорити, – тоді, здавалося, число їх одразу зростало в кілька разів

“Блакитна троянда”. Драма в 5 діях

– А віддавати ж коли, в якім проценті? – питаю

Мешкали вони там з братом серед чарівної тиші лісу, в кількох кілометрах від найближчого села

– Звиняйте, тіточко, я .. теє... вашу ласку, Щоб помогли мені піднять на плечі в'язку, Як не во гнів се буде вам

Раз якось я вдалась у таку тугу, що вже хотіла заподіяти собі смерть

Одна згадка про те, що сотні людей незабаром можуть загинути, кидала його в розпач

Кричить во гніві і досаді, Що Турна лусне тут живіт

Пробує здійнятись на ліктях над кріслом, щоб глянути на дорогу, але не може і в безсиллі опускається

Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: “Шалений! Що зробив ти із своїм життям?”

І навіть коли потім удень заснув був з утоми, – уві сні бачив батька

Нищено міста красні, чимало козацтва зведено з світу, багато дівчат і жінок у полон забрато

Ой да то ж то-то не сизії орли заклекотали, – Як то біднії невольники У тяжкій турецькій неволі заплакали, гей!..

Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволять

Еней від неї одступався, .. З двора в собачу ристь побіг

Хто своїм конем хто з сусідовим у супрягу, а ми, артільнії люди, крім коней, мали ще й трактора

– Іч, куди забрався, гемонський хлопець! – строїть міни Данько, продовжуючи розмову в лицях

Вони вговорювали Гната помиритися з жінкою та жити з нею в злагоді

Живем у дружбі з усіма

Свитина вся була в латках

Човни були перероблені в форми акул

В його великих, трохи в косий проріз очах іскрилось тепло учительське

На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта

На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь

Вродилися ті дев'ять синів, як дев'ять соколів, один у одного: голос у голос, волос у волос

Устя любила веселе, приспівувала стиха і стукала каблучками у такт

Цілий ряд романів, оповідань і нарисів останнього часу свідчить, що література намагається йти в ногу з сучасністю

Жреці молитви зачитали, Олімпським в жертву убивали Цапів, баранів, поросят

І мечі .. їх добрі, Острі обоюду, На отмщеніє неправди І в науку людям

А наші люди зраділи, що хоч одному у поміч стати можуть

Лучче з розумним свині пасти, як з дурнем в карти грати

Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут