БУСУРМА́Н
, БУСУРМЕ́Н, а, ч.
1
. заст.
Людина іншої віри (перев. про магометанина)
. Хто не знає “Мекки”, куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магометову могилу бусурмани з цілого світу?
(Панас Мирний)
;– Три роки вибув я на каторзі турецькій .. Покалічено тоді мене добре. А надто годували погано бусурмени: цвілими сухарями та смердючою водою
(Б. Грінченко)
;Бусурман ступив, хитаючись, вперед І впав лицем в шорсткий намет
(М. Бажан)
.2
. Уживається як лайливе слово
. – Ходив на той куток, батько посилали до одного чоловіка. Тогобіцькі парубки погнались, ледве втік. – От бусурмени!
(М. Кропивницький)
;– Ванюшко, що ж це ти, бусурмане, цураєшся дядька Ларивона?
..
То ти казав, що я тобі за батька рідного був, а це й писати лінуєшся(В. Логвиненко)
;Кого ставлю перед світлі читацькі очі – бусурмана, вовкулаку, виродка?
(В. Дрозд)
.