НЕРОЗВА́ЖНИЙ

, а, е.

Якого неможливо заспокоїти, розрадити, утішити; безутішний

Сестро нерозважна! То не туга – молодість буяє, То стискає серце не гадюка, Чорні очі обпалили серце

(М. Рильський)

;

Навернувшися думкою до матері, він поруч побачив і висхлу на тараню нерозважну Марію

(П. Панч)

;

Який не дає втіхи, заспокоєння, розради; невтішний

На кілька днів вона вгасила свою цікавість тими нерозважними одвідинами жахливого карцеру

(Іван Ле)

Сильний, значний щодо ступеня, сили свого вияву (про стан, почуття)

Піде

[молодиця]

було до матері на часок, пожуриться з нею і знову додому на муку самотню, на тугу нерозважну

(Панас Мирний)

;

Занудивсь я тяжко, – Ні душі нема: Горе нерозважне Та тужба сама!

(П. Грабовський)

;

– Ой Боже, що вони зі мною зробили! Ой горенько моє нерозважнеє! – приказував чоловік

(В. Малик)

;

Відчув

[князь]

тупу нерозважну самотність та порожнечу

(Валерій Шевчук)

;

Який виражає смуток, журбу і т. ін

Чому ж у Христофора вид Сумний і нерозважний?

(О. Підсуха)

Те саме, що нерозсу́дливий.

І мчався вершник нерозважний, близьким заведений огнем, і в прірву падав він з конем, і кликав марно

(М. Драй-Хмара)

;

Хотілось бігти, допомогти, вирвати з рук смерті нерозважного сміливця

(А. Трипільський)

;

Вони знали, що самі нічого не вдіють, а можуть за нерозважний крок заплатити життям і майном

(А. Чайковський)

;

Він може зробити якийсь нерозважний вчинок і цим пошкодити цілій організації

(О. Гуреїв)