НЕРІ́ДНИЙ
, а, е.
1
. Який не перебуває у кровній спорідненості з ким-небудь
. Згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну, Нерідного батька старого І коника вороного І нерідную сестру Ярину
(Т. Шевченко)
;Коли сини забувають про матір, то вмирає вона, жебрачачи, перед сусідськими порогами... А ти, Нафісо, плачеш, що нерідний син забув про тебе...
(Р. Іваничук)
;Володимира дивувала дружба цих двох нерідних сестер
(І. Білик)
;Братами брати Лихуї були нерідними, але кров у них текла спільна, я в цьому не сумнівався
(С. Жадан)
.2
. Не свій, чужий
. Семен не раз помічав, як дівчата та парубки глузують з тих, що, повернувши з москалів, намагаються балакати “по-панськи”, і як він не раз й сам реготавсь, почувши яке кумедне нерідне слово
(М. Коцюбинський)
;– Якщо довго говорити нерідною мовою, то й думати починаєш цією мовою
(О. Донченко)
;Виходило: де б я не ступив, на своїй чи нерідній землі, – я чужий, я ворог, я тінь, а не бажана персона
(М. Дочинець)
.