НЕРВУВА́ТИ
, у́ю, у́єш, недок.
1
. кого.
Спричиняти в кого-небудь нервове збудження, роздратування
. Ольга нетерпляче прикусила губу. Короткі, нескладні відповіді дівчини нервували її
(І. Микитенко)
;Пан Броніслав не п'є, не їсть .. Він, як осінній скорбний лист, Увесь пожовк і почорнів. Безжурний музики мотив Його нервує, непокоїть...
(В. Сосюра)
;– І знаєте, точнісінько так і мене все нервувало й бентежило
(М. Чабанівський)
;– Ви ще й досi не можете заспокоїтись? – питає вона. – Ганяєте по залу, людей нервуєте, ще й лаєтесь
(О. Чорногуз)
.2
. Те саме, що нервува́тися.
Жінка помітно нервувала і час від часу зиркала у вікно
(П. Панч)
;Учитель навпомацки, нервуючи, знаходить пачку листівок, розділяє їх надвоє і вкладає в чоботи
(М. Стельмах)
;Дівчина помітила його погляди і почала потроху нервувати
(Валерій Шевчук)
;Він нервував, розуміючи, яка величезна відповідальність лежить на його плечах
(О. Авраменко, В. Авраменко)
.