НАСИЛА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., НАСЛА́ТИ, нашлю́, нашле́ш, док.
1
. кого, що, розм.
Посилати, присилати, направляти кого-, що-небудь у якійсь кількості
. Розуміє княгиня.., яку згубу чинить Русі Візантія, розуміє, що обсідає вона Русь своїми фортецями, насилає на них то хозар, то печенігів
(С. Скляренко)
;Рюрик .. зірко стежив із вузьких віконець за градом, за його волостями .. Насилав туди час від часу своїх здирців-дружинників
(Р. Іванченко)
;Може, то Людина, що керує вітрами, наслала теплих лагідних вітрів?
(О. Іваненко)
;– Але ж ти перший, княже, образив його! Наслав на його землю свої полки!
(В. Малик)
.2
. що.
Зумовлювати що-небудь, спричинювати появу чогось, змушувати кого-небудь зазнати, пережити щось
. Він почаркувався з усіма, не оминув і Левченка, навіть люб'язно щось сказав йому, хоча в думках .. насилав на нього усі болячки й нещастя
(М. Стельмах)
;Лорна справді маніпулює мною. Насилає немочі й нещастя...
(Любко Дереш)
;Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана
(І. Франко)
;Наслав Аллах на мою бідну голову думи
(М. Коцюбинський)
;– Нашли на мене
[Боже]
хоч болість яку, щоб він розжалобився(Л. Яновська)
.