СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-13(А-ПОКІ́РНО)
?
НАРОЧИ́ТИЙ
, а, е.
1
.
Навмисний, підкреслений
.
В їхніх відносинах не було тих нарочитих показних ніжностей, які можна спостерігати в деяких сім'ях
(Д. Ткач)
;
Лобода відчув у словах тих зверхність і нарочиту холоднуватість
(Микита Чернявський)
;
[
Лір
:]
Віднедавна бачу я неуважність до мене, але складав те на свою підозріливість і не примічав тут нарочитої неввічливості
(М. Рильський, пер. з тв. В. Шекспіра)
.
2
.
іст.
Який належав до міської знаті
.
Сюди
[в терем]
раннього ранку приходили тіуни, бояри, воєводи, мужі нарочиті
(С. Скляренко)
;
Переправившись через Десну, Олег вислав до надвірньої
[надвірної]
брами двох нарочитих мужів, повелівши їм домогтися особистого побачення з князем Чернігова
(Д. Міщенко)
;
Роз'їхалися в усі кінці Ярославові нарочиті люди, Київ мовчав погрозливо
(П. Загребельний)
;
// 
у знач. ім. нарочи́тий,
того,
ч.
Той, хто належав до міської знаті
.
Нарочитий повідомив, що Варда Склір .. якимось чином опинився на волі й збирається набрати для себе полк
(І. Білик)
;
Посольство вiд ахейцiв .. розiслало нарочитих у Переяслав-на-Дунаї, у Галич, у Волин, у Бусел, у Бiлу Вежу з проханням узяти участь у походi проти Трої
(В. Рубан)
.