НАРОЧИ́ТИЙ
, а, е.
1
. Навмисний, підкреслений
. В їхніх відносинах не було тих нарочитих показних ніжностей, які можна спостерігати в деяких сім'ях
(Д. Ткач)
;Лобода відчув у словах тих зверхність і нарочиту холоднуватість
(Микита Чернявський)
;[
Лір
:]
Віднедавна бачу я неуважність до мене, але складав те на свою підозріливість і не примічав тут нарочитої неввічливості(М. Рильський, пер. з тв. В. Шекспіра)
.2
. іст.
Який належав до міської знаті
. Сюди
[в терем]
раннього ранку приходили тіуни, бояри, воєводи, мужі нарочиті(С. Скляренко)
;Переправившись через Десну, Олег вислав до надвірньої
[надвірної]
брами двох нарочитих мужів, повелівши їм домогтися особистого побачення з князем Чернігова(Д. Міщенко)
;Роз'їхалися в усі кінці Ярославові нарочиті люди, Київ мовчав погрозливо
(П. Загребельний)
;//
у знач. ім. нарочи́тий,
того,
ч.Той, хто належав до міської знаті
.Нарочитий повідомив, що Варда Склір .. якимось чином опинився на волі й збирається набрати для себе полк
(І. Білик)
;Посольство вiд ахейцiв .. розiслало нарочитих у Переяслав-на-Дунаї, у Галич, у Волин, у Бусел, у Бiлу Вежу з проханням узяти участь у походi проти Трої
(В. Рубан)
.