СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
НАРІКА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док.
1
.
тільки недок., на кого – що і без дод.
Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість із приводу чогось; ремствувати, скаржитися (у 2 знач.)
.
Жінка не поділяла чоловікових поглядів і нарікала, сварилась
(М. Коцюбинський)
;
Невістка нарікала на дорожнечу, що зростає з дня на день
(О. Маковей)
;
Хто в тім винуватий, що батько мучив її
[дівчину],
що мати свариться, нарікає на неї цілий день?
(М. Грушевський)
;
Він не нарікає на долю, коли по щирості, вдячний долі за те, що винагородила його саме Анастасією
(Д. Міщенко)
;
Не нарікай на нужду, нещастя і невдачі. Се твої найкращі вчителі
(М. Дочинець)
.
2
.
тільки недок., рідко.
Те саме, що докоря́ти.
Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, – а зараз стане
[син]
хлібом-сіллю нарікати
(Сл. Б. Грінченка)
.
3
.
кого, що, заст.
Називати (у 1, 2 знач.)
.
[
Мелхола
:]
Твій батько звався Хусою і сина на честь йому я нарекла так само!
(Леся Українка)
;
– Село своє нарекли
[турбаївці]
Чаплинкою на пам'ять про тих чаплів
[чапель],
що першими зустрілися їм у степу
(О. Гончар)
;
Цей самий Сен-Сімон виявився в профіль викапаним нашим істориком, тільки без окулярів. Спочатку його хотіли наректи Вороною – профіль справді видавався пташиним, довгий ніс тягнув на воронячий дзьоб
(А. Кокотюха)
;
А
[мені]
ще й завидують, Гордою і злою Злії люди нарікають
(Т. Шевченко)
;
– Я сердивсь, нарікав себе мазуном, лемішкою
(М. Коцюбинський)
;
Вони
[типографи]
вже в Запоріжжі, В Каховці вже були, Розвідниками щастя їх люди нарекли
(М. Нагнибіда)
.