НА́РІВНО
, присл.
1
. На рівні частини, в однаковій кількості; порівну
. Умовились
[звірі]
гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що – все нарівно ділити(Л. Глібов)
;– Треба, щоб всім нарівно, а ви як інтелігенту – дак що лучче, а нам, мужикам, – що гірше
(В. Винниченко)
;Вона нагнулася й повну жменю вирвала рослих стебел льону. Розділила нарівно в обидві руки
(Іван Ле)
;Мабуть, ти не розумієш, що нема в світі гіршого, як позбутися друга, на якого мав надію, з яким збирався ділити нарівно і радості, й печалі?
(Б. Левін)
.2
. Так само, однаково
. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше. Не нарівно: один бреше на усі заставки, інший бреше потрішку
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;Про любов і розлуку нарі#вно Просить серце солдата в бою
(А. Малишко)
.