СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
НАРИ́ТНИКИ
, ів, мн. (одн. нари́тник, а, ч.).
Частина кінської збруї, яка утримує хомут або шлею від сповзання на шию під час спуску (з гори)
.
Отам за передком у голоблях кінь сірий... На нім хомут і наритники, над ним дуга...
(Остап Вишня)
;
Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку, пересуває наритника
(Ю. Яновський)
;
Кінь, провалившись у яму, поламав голоблю і порвав наритники
(П. Панч)
;
Біля лавочки .. стояв чорний, наче воронове крило, румак, без сідла, без наритників, лише з гнуздечкою без вудил
(Ю. Мушкетик)
.