СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
НАРИНА́ТИ
, а́є, недок., НАРИ́НУТИ, не, док.
1
.
Поширюватися, стрімко прибувати, набігати великою масою, перев. покриваючи, закриваючи собою що-небудь (про хвилі, хмари і т. ін.)
.
В долину наринав теплими хвилями вітер і сповнював загадковим шумом ліс
(Н. Рибак)
;
Розливався веснами широкою повінню старий Дніпро. Наринали води з верхів'я, бистрі, холодні, могучі
(І. Цюпа)
;
Ні тобі людей, ні вийти з хати. Снігу наринуло, луг засипало, тільки на льоду в деяких місцях вітер сніг позмітав і там можна ховзатись
(У. Самчук)
;
// 
перен.
Приходити, з'являтися у великій кількості (перев. про людей)
.
Коли на старшого лейтенанта Пахомова наринув ворожий вал, артилеристи запрацювали в граничному темпі
(О. Довженко)
;
[
Катрич
:]
Покупців туди наринуло багато...
(З. Мороз)
.
2
.
перен.
Охоплювати кого-небудь, з'являтися (про думки, спогади і т. ін.)
.
На хлопчика хвилями наринають гіркі жалі старенької Іванової неньки, Марусі, а в серці закипає гнів і лють до недобрих людей, багатіїв
(М. Сиротюк)
;
Ах, розумієте – нудьга наринула
(М. Семенко)
;
Вони
[спогади]
самі наринули на мене, наче хтось невидимий розмотував великий клубок ниток
(Ірина Вільде)
;
І враз старі наринули напасті, здушило горло, кругле і туге
(В. Стус)
.