НАРЕЧЕ́НИЙ
2
, а, е.
1
. заст.
Те саме, що назва́ний.
2
. у знач. ім. нарече́ний,
ного,
ч.; нарече́на, ної,
ж.Чоловік (жінка) стосовно до того, з ким має одружитися
. [
Анна
:]
Хто він такий, сей прехороший лицар? [
Долорес
:]
Мій наречений(Леся Українка)
;Замріяна княжна чекає на нареченого, цариця сидить у кріслі й нервується
(Р. Іваничук)
;В хвилини затишку на фронті солдати люблять спогадувати мирні дні, сім'ю, а хто не мав її – наречену чи дівчину
(М. Олійник)
;Цiлиться
[фотограф]
об'єктивом на молодят, i наречена виструнчується, бере жениха пiд руку(В. Яворівський)
;Хтось із гостей підходив до молодих у вивернутому хутром назовні кожусі чи шубі і бажав нареченій стільки дітей, скільки волосинок у кожусі або шубі
(В. Чемерис)
.3
. у знач. ім. нарече́ні,
них,
мн.Чоловік і жінка, які збираються одружуватися
. Віталій і Надя вирішили, що вони наречені
(Ю. Смолич)
;Він привітався, підійшов до наречених, поздоровив їх
(В. Собко)
;Пирувальники попідводились і поставали під стінами та коло дверей, за столом лишилися самі наречені
(І. Білик)
;Петрусь .. підійшов до столу, де сиділи, мов омертвілі, наречені, й дістав щось із-за пазухи
(В. Лис)
.