НАКУРИ́ТИ
1
див.
наку́рювати
1
.НАКУ́РЮВАТИ
1
, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, урю́, у́риш, док.
1
. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом
. Кричали
[товариші],
сміялись, накурювали в хаті(М. Коцюбинський)
;Вони посідали біля відчинених дверцят грубки, щоб не накурювати в тісній кімнаті
(А. Головко)
;– Та й накурили ж ми в тій хаті. – Ніби архієрей у церкві накадив
(Б. Лепкий)
;//
Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення яким-небудь ароматним димом, запахом
.Накурював
[ієромонах]
ладаном, що аж запорожці мовби стояли не на землі, а плавали в хмарах(Ю. Мушкетик)
;І сіркою хлів накуривши, Без крику крадуть слимаки Гусей, качок, курей, індиків
(І. Котляревський)
;Накурила
[Галя]
ладаном кріпко і заперла хату, щоб не видихалося(Г. Квітка-Основ'яненко)
.2
. чого.
Курінням, перегоном приготовляти що-небудь у якійсь кількості
. Наш пан ся журит
[журиться],
як пива накурити, женчиків напоїти(Сл. Б. Грінченка)
;– Щоб ніхто з вас більше ні горілки не курив, ні шинкував! Ви мої – й шинок буде мій. Ось вам Лейба й горілки накурить
(Панас Мирний)
.