НАДИ́ХУВАТИ
2
див.
надиха́ти
.НАДИХА́ТИ
, а́ю, а́єш, НАДИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТХНУ́ТИ, НАДИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1
. кого.
Виклика́ти душевне піднесення, натхнення; надавати душевної сили
. Якима надихувала надія чинів, надія вислужитись, вийти в люди, дійти до панства
(І. Нечуй-Левицький)
;Читання надихало Лесю, голос її з кожним рядком міцнів, виразнішав
(М. Олійник)
;Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми
(П. Грабовський)
;Тобi
[Україні]
несу я сили всi, що маю; I працю тиху, i мої пiснi На вiвтар твiй побожно я складаю. Натхни ж мене! Нехай у мертвiм снi Я днiв моїх даремно не загаю!(В. Самійленко)
;Ідуть брати твої на бій – не тисячі, а міліони... Ти надихнути їх зумій, створи пісень залізні тони!
(П. Тичина)
;//
кого, що, кому, чим.
Виклика́ти що-небудь у когось.
Тобі, хто у серцях дітей живе, Хто старість молодістю надихає, Подяка вічна за життя нове
(М. Рильський)
;Ти загинув, але твоя кров Натхнула до брата любов
(М. Старицький)
;[
Антей
:]
Ти віддався у руки ворогу, як мертва глина, з якої кожне виліпить, що хоче. Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?(Леся Українка)
;Я знаю: нечестиве те кохання, .. його ж мені вона сама натхнула
(А. Кримський)
;Як в душу б він
[Тарас Шевченко]
заглянув кожну, Як кожний біль би наш відчув. Він влив би міць непереможну, Серця б він вірою натхнув!(О. Олесь)
.2
. кого на що.
Спонукати когось до яких-небудь учинків, дій (перев. благородних, високих)
. Всім у домі порядкувала дружина – Карпиха, це вона, власне, й надихала Карпа на гонитву за багатством
(Ю. Яновський)
;– Ти, здається, вірші пишеш. Тебе така ось буйна весна на рими не надихає?
(А. Кокотюха)
;– Вельможна пані .. Краса ваша не тільки на любов мене натхнула, а ще й до нового життя відродила
(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
.