НА́ДИТИСЯ
, джуся, дишся, недок.
1
. на що, чим і без дод.
Захоплюватися (у 2 знач.) чим-небудь; спокушатися (у 1 знач.)
. Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною
(Біблія. Пер. І. Огієнка)
;Син Яця-коваля, Іван рудоволосий. Рибалка і мудрець, поет і каменяр, Не надився на блиск і на позверхній чар, На Чайльд-Гарольдів плащ, на Лорелеї коси
(М. Рильський)
;Ця, молодша, аж променіла нерозтраченою життєвою енергією, на яку мало хто досі, певно, й надився, сподіванням знайти свого “судженого”
(О. Шугай)
.2
. на кого – що, розм.
Намірятися (у 1 знач.) на кого-, що-небудь; зазіхати
. Зоставсь я в тій сім'ї ні наймит, ні хазяйська дитина. Люди вбогі, а дівка друга підросла, – на другого приймака надились
(Ганна Барвінок)
;Надились
[слуги]
на велику аж надто платню(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
;– Та хіба ж можна надитися на чуже?!
(з газ.)
.