НАДИМА́ТИ

див.

надува́ти

НАДУВА́ТИ

, НАДИМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДУ́ТИ, надму́, надме́ш і наду́ю, наду́єш, док.

що.

Наповнювати що-небудь повітрям, газом і т. ін.; роздувати (у 3 знач.)

Тішиться дитина – Забавка чудна: Надимає з мила Пухирці вона

(Дніпрова Чайка)

;

Туго шини надуваєм!.. Гей, сідайте, пасажири, В ряд по два і по чотири

(І. Нехода)

;

Напустила

[бабега]

тої піни повну наволочку з міцного полотна, ще й надула її, і почала терти Хуррем тою наволочкою-пузирем, била, масажувала

(П. Загребельний)

;

Я швидко надув шкіряні міхи і пов'язав їх між собою. Припасував до них зброю, линви та вуздечки

(Ю. Логвин)

;

Натягувати, розпрямляти що-небудь (про вітер); робити пружним

Вітер надував їх

[вітрила],

і вони виривались з рук

(М. Коцюбинський)

;

Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук

(М. Трублаїні)

;

Налетів дужий порив вітру, .. надув за спинами хлопців сорочки

(Ю. Збанацький)

;

Напружуючись, збільшувати об'єм, розмір чого-небудь

– А ну-бо покажи! – Стьопа надуває щоки і щипає себе за верхню губу

(В. Винниченко)

;

Погордливо розправляє

[куховар]

вуса і надимає груди

(Ю. Яновський)

;

– Хіба що скуштувати, – надув черевань товсті щоки, між якими плавали десь углибу блакитні озеречка очей

(П. Загребельний)

;

безос.

Стецькові груди надуло від болю

(Е. Андієвська)

;

* У порівн.

Маринина рука розпухала, нiби її надувало

(Р. Андріяшик)

тільки надува́ти, наду́ти, що.

Дуючи, приносити, приганяти що-небудь кудись або наносити течією повітря, створювати щось

Вітер снігом мете, кучугури наносить, пороги впоперек шляху надуває, що проїхати тяжко

(Б. Лепкий)

;

У полі гуляв вітер. Крутив поземкою, гнав снігові гриви чортзна-куди, надував замети та перевали

(Ю. Збанацький)

;

Вночі зірвався вітер, надув з півночі важкі попелясті хмари, розкуйовдив верховіття верб і ясенів

(О. Сизоненко)

;

Вітер за якісь миті розвіяв, провітрив увесь трюм. Надув його свіжим, вогким повітрям

(Ю. Логвин)

;

безос.

Небо надувало сірим, на дощ

(О. Ульяненко)

;

– Бр-р-ррр! – фиркнув вiн. – У його сiдало надуло з вiкна холоду

(Р. Андріяшик)

тільки док., безос., розм.

Продувши певний час (про вітер, протяг і т. ін.), спричинити захворювання

Владика Полікарп наступає на той килимець, а священики швиденько накидають на його рясу пальто, аби не надуло в спину

(М. Малиновська)

тільки надува́ти, наду́ти, кого, що, перен., розм.

Уводити кого-небудь в оману діями або словами, звичайно для власної вигоди, користі; обдурювати (у 1, 2 знач.)

– Якщо мені клієнт не до вподоби, а ще такого не було, аби мені клієнт подобався, то я його елементарно надуваю

(Ю. Винничук)

;

Я не міг зразу зорієнтуватися, бо ще не мав нагоди пізнати повіту як слід. Згодом показалося, що не один з тих людців мене надув

(А. Чайковський)

;

– Я й тепер просиджую вечорами перед дзеркалом. У формі, при всіх регаліях. І милуюся сам собою. Тільки той ваш вар'ят заважає .. Каже, тату, у вас кітель не генеральський. Невже в Одесі надули? Там можуть!

(О. Чорногуз)

◇

(1)

Надува́ти (надима́ти) / наду́ти гу́би,

фам.

а)

гніваючись, ображаючись і т. ін., надавати обличчю незадоволеного вигляду

Він морщить лоба, надимає губи, поглядає скоса на княжого двірського

(А. Хижняк)

;

Галина Потапівна надула губи, бо на педраді дали їй останній підписать протокол

(М. Рильський)

;

– Варвари! – повторила Мигельська, презирливо надувши губи

(Р. Андріяшик)

;

б)

виражати зверхність, поважність і т. ін.; пишатися, зазнаватися

Вийшов судящий, на всіх позирнув, Ретязь начеплює, губи надув

(Я. Щоголів)

;

Відчувши небувалу увагу, він надув губи й мовчки стежив за дідом

(Д. Косарик)