НАДИВУВА́ТИСЯ
, у́юся, у́єшся, док.
Багато, досхочу подивуватися (у 2 знач.)
. [
Варка
(сама):]
Дивлюсь на свого чоловіка і не надивуюся, зовсім неначе не Демко, а якийсь підпанок або купець!(М. Кропивницький)
;Пріська надивувалася вволю, дивлячись, як пані спокійно, з легким серцем, натягала на чорні сорочки своїм дітям новомодні сукні
(Л. Яновська)
;Гнатко, шкіряними міхами сопучи, сіє тими оповідками, тими небилицями, мов із бездонного мішка: слухати – не переслухаєш, дивуватись – не надивуєшся
(В. Дрозд)
;//
Намилуватися ким-, чим-небудь вволю, до повного задоволення
.Та не бери її весною В свій рай небесний, не бери, А дай твоєю красотою Надивуватись на землі
(Т. Шевченко)
;Не спиться. Я сиджу надворі. Не надивуюся ніяк На небо, на холодні зорі
(В. Мисик)
.