СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
НАДИБА́ТИ
, а́ю, а́єш, НАДИ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДИ́БАТИ, аю, аєш, док., розм.
1
.
кого, що.
Зустрічати на шляху, по дорозі кого-, що-небудь
.
Іде козак дорогою. Дівку надибає
(С. Руданський)
;
Він оглядався по дорозі, чи не можна б до когось прилучитися, але нікого такого не надибував
(Н. Кобринська)
;
А вона все йде та йде. Нарешті, надибала якусь високу-високу хату без вікон і без дверей
(І. Цюпа)
;
* Образно.
Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода
(І. Франко)
.
2
.
кого, що і без прям. дод.
Знаходити або виявляти кого-, що-небудь десь; відшукувати
.
На стіні надибую портрет господаря, мальований олівцем
(Іван Ле)
;
Коли вода спала, я ходив далеко в луги, надибував каміння, одшліфоване до вроди
(М. Воробйов)
;
Лиха доля й під землею надибає
(Номис)
;
Сьогодні я надибав народну мудрість: боягуз тричі вмирає
(В. Дрозд)
;
// 
на кого – що.
Випадково натрапляти, натикатися на кого-, що-небудь
.
Тоня, заглибившись в ті простори далеко, надибує часом лише на міцні укриття у землі та на сліди клумб біля командного пункту
(О. Гончар)
;
Ходили хлопці Огнивка за ріку Шкловку, надибали там на козаків. Прийняли їх, як побратимів. Частували, розпитували
(Н. Рибак)
;
Він ще з дитинства надибав на пораду Фрідріха Шлоссера за будь-яких умов не порушувати душевної рівноваги й раціонально розміщувати в душі силу й лагідність, суворість і поміркованість
(Олекса Ізарський)
.