СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
НА́ДВО́Є
, присл.
1
.
На дві частини; навпіл (у 1 знач.)
.
Розбивається
[камінь]
надвоє, начетверо, на мільйон шматків і шматочків
(Г. Хоткевич)
;
Будь вона
[шабля]
не з дамаскинської
[дамаської]
сталi, а звичайна, то луснула б надвоє
(Б. Лепкий)
;
В лісі ворог, а до лісу зостається з кілька гін. Командир надвоє ділить, розділяє свій загін
(Л. Первомайський)
;
Блискавиця розірвала простір надвоє
(О. Бердник)
;
// 
перен.
На протилежні або ворожі табори
.
[
Руфін
:]
Чи се так важно, що для того варто на небезпеку наражатись?
[
Прісцилла
:]
Важно. Се може церкву розколоти надвоє
(Леся Українка)
;
Неждано-негадано завелась у тій Англії усобиця між королем та його сином, і ввесь острів надвоє розколовся – той за одного руку тягне, а той за другого
(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
;
// 
рідко.
Удвічі, удвоє
.
Стежка від озерця до хати неначе надвоє покоротшала
(Марко Вовчок)
.
2
.
перен., розм.
Двозначно, непевно
.
Стеха б то йшла, та надвоє думала, зачим її з дітьми ведуть до губернатора?
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
// 
у знач. пред.
Пішов я, накопав молочаю, натовк його багато і дав випити, та й кажу: “Оце, сину, надвоє: пий! Хоч житимеш, хоч помреш”
(Ганна Барвінок)
.