НАДВІ́Р
, присл.
1
. За межі чого-небудь, у напрямку назовні
. Я стояв край вікна та дивився надвір
(П. Грабовський)
;Двері їдальні раз у раз рипали, і люди заходили й виходили, випускаючи надвір пахучі клубки пари
(Олесь Досвітній)
;Розвідники обережно визирнули надвір
(А. Кокотюха)
;//
За межі приміщення; на подвір'я, на вулицю
.Раз, після Великодня, чудового весняного ранку, вся Паляникова сім'я висипала з хати надвір
(І. Нечуй-Левицький)
;Прочинив
[хлопець]
двері .. без скрипу. Нечутною тінню виступив надвір(В. Барка)
;– Коли мені треба було вийти надвір, я брав мамині черевики
(І. Багмут)
;Знялася страшна хуртовина, навіть надвір не можна було вийти
(Г. Пагутяк)
.2
. розм.
Для відправлення природних потреб; до вбиральні
. [
Стрепсіад
:]
І хоч кричав, і ойкав я, Й просивсь надвір, проте мене, Негіднику, не виніс ти, .. і мусив я під себе наробити(Борис Тен, пер. з тв. Арістофана)
.