НАДА́РМА
, НАДА́РМО, присл., розм.
Те саме, що надаре́мно.
Щоднини визирав я вас, .. щоднини переконувався наново, що надіявся цього надармо
(О. Кобилянська)
;Замкнула
[Любов Федорівна]
часослов, перехрестилася тричі й поклала книжку на стіл, на тії мережки й вишивання, що від кількох днів надармо рук її дожидали(Б. Лепкий)
;– Ви, пане сотнику, надарма виходите на привокзальний майдан самі, без варти
(Б. Антоненко-Давидович)
;Навзаводи мчали козацькі полки до Львова, а поруч, не витрачаючи надарма своїх воїнів, не відставав Тугай-бей
(Р. Іваничук)
;Вона, стогнучи, силувалася лягти вигідніше на твердій постелі, що давила до кості наболіле тіло, силувалася, та надармо
(І. Франко)
;Кривоніс .. кусав собі губи з досади. Стільки зусиль, стільки крові та життя, а все надармо, бо гетьман того не хоче...
(А. Чайковський)
;– Твій наречений .. розпитував за тобою зо два роки. Кудись їздив, шукав. Все надармо
(О. Назарук)
;[
Ярчук
:]
Ви одкрили тільки краєчок свого серця, і я вже починаю втрачати розум. [
Наталя
:]
Це надарма(І. Микитенко)
;– Пиши, Володю, .. бо то наш обов'язок перед тими, хто загинув, розумієш .. Аби не забулося, аби ніщо не було надарма
(Ю. Покальчук)
.