СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
НАГУ́КУВАТИ
, ую, уєш, недок., НАГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1
.
тільки недок.
Час від часу кричати
.
Певно, йому
[Горошку]
обридло нагукувати на людей, і він узявся й сам носити сіно
(М. Івченко)
;
Двірник у білому фартусі з мітлою нагукує: – Проходь звідсіль
(В. Кучер)
;
Щоп'ять-щодесять хвилин деренчить телефон і щось нагукує з апарата її
[дружини]
схибнута колега
(Л. Костенко)
.
2
.
кого і без прям. дод.
Кликати, запрошувати когось куди-небудь, до кого-небудь
.
– Хтів тікати з того видовиська. Коли це нагукує пан професор. Пішов. А вони вже папірчики на вогні палять, речі пакують
(Ю. Яновський)
;
– Я знаю, ти зараз можеш нагукати солдата, але не клопочися даремно, – вони мене не впіймають
(В. Кучер)
.
3
.
тільки док., на кого.
Вилаяти кого-небудь з криком, у різкому тоні; накричати на кого-небудь
.
Коли батько нагукає на його
[нього],
він .. піде з двору
(Панас Мирний)
;
– Чого це я, справді, так-о
[ось так]
на Оксану нагукав? Чим вона винувата, що той чортяка її до мене підослав?
(Грицько Григоренко)
.