СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
НАГРУБИ́ТИ
, блю́, би́ш; мн. нагрубля́ть; кому і без дод.
Док. до груби́ти.
Він міг нагрубити і вважав, що йому, керівникові, так і належить
(Д. Ткач)
;
Лейтенант знав Оленченка як хлопця нестриманого і був майже певен, що нагрубив таки він
(І. Багмут)
;
– А розказував тобі браток, що його жіночка сказала, коли він мені нагрубив?
(Валерій Шевчук)
;
Ніяк не можу примусити себе вимовити це ім'я, воно мені здається таким чудним і неприродним. Хоч би не нагрубити
(С. Пиркало)
.