Уже ж доволі надивився Я на безпутних земляків, Доволі у книжках нагризся З кагалом темних письмаків

Нібито чоловік так тяжко не робить, а проте за цілий день набігається, намотикається нагризеться то з тим, то з другим, то з десятим

– Що я за тими нашильниками не наплакалася, що ми обоє з Іваном не нагризлися

– Нагризся я, нагризся за тобою, нагризлася мати, але все-таки світ навчив тебе розуму

– Ти маєш надію, що все закінчиться добре? – спитала наново несміливо і стиха. – Маю! – відповів він певним голосом. – Не журися вже стільки! – просив, обнімаючи її щиро. – Ти вже так нагризлася, що стала чорна, як он та земля