НАВЕРЗТИ́СЯ
, зе́ться, док., розм.
1
. безос.
Наснитися багато чогось неприємного, дивного
. Оце заснула була, та й такого мені наверзлося, що й купи не держиться
(Сл. Б. Грінченка)
;– Як лягали спати, то не так голову положили: або дуже високо, або низько. Ото кров і прилила та й наверзлося такого
(Панас Мирний)
;Наснилося, з розлуки наверзлося, тепер збагни – де сон, а де ява!
(В. Стус)
.2
. Виникнути в думці, в уяві
. [
Терпилиха
:]
Коли тобі що і наверзеться на ум, то подумай, для кого і для чого виходиш .. замуж [заміж]
(І. Котляревський)
;Чого лише не наверзеться людині, коли над головою безперестанку тьохкають кулі і в кожній – смерть
(Є. Доломан)
;Він .. врешті заспокоїв себе думкою, що позаяк вийшов зі свого номера без окулярів, то більшість побаченого йому просто наверзлася
(Ю. Андрухович)
;//
безос.
– І якому це розумнику наверзлося звинуватити двох малих дівчат, ще дітей, у зв'язках із відьмою?
(О. Авраменко)
.