НАВЕРЕЩА́ТИ

, щу́, щи́ш, док., розм.

Наговорити, накричати чого-небудь верескливим голосом

Приїхав чоловік: налаяв, накричав, Наверещав

(Л. Боровиковський)

;

Він злий, як голодний вовк. Прийде, худобу огляне, наверещить, як тільки щось не по своїй вподобі зауважить, попоїсть і спить тяжким сном

(У. Самчук)

;

що.

Співаючи або розмовляючи верескливим голосом, негативно вплинути на що-небудь

– Коли б уже, Ганю, ти швидше йшла собі заміж! – сказав батько, сміючись. – Так накричали, наверещали мені вуха своїми піснями, аж в голові гуде

(І. Нечуй-Левицький)