НАВЕ́РГА́ТИ

, ве́рга́ю, ве́рга́єш, док., що, чого, розм.

Те саме, що наки́дати.

Хоч побити ми можем тебе, каміняччя навергавши силу, але ж тим тільки вищу тобі і міцнішу насиплем могилу

(Леся Українка)

;

Здається, якийсь жартівник-велет пройшов по землі і, граючись камінням, навергав його в безладді купу на купу

(О. Бердник)

;

* Образно.

То ж і хата його осміхається вікнами до сонця. І хлів, і повітка – його. Диви, навергав Василь однією рукою!

(Ю. Мушкетик)

;

безос.

Зима стояла люта. Морози, метелиці, снігу навергало скрізь

(У. Самчук)