СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
НАВА́ЖУВАТИСЯ
, уюся, уєшся, рідко НАВАЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док.
1
.
на що і без дод., з інфін.
Відважуватися, насмілюватися на який-небудь учинок, на якусь дію
.
До самого вечора не наважувалися Ярошенки вийти зі свого сховища
(О. Маковей)
;
[
Трохим
:]
То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько
(М. Кропивницький)
;
Нарешті, надумавшись і наважившись на відчайдушний план, Максим пустився стовпа, зробив кілька кроків і .. поплив
(І. Багряний)
;
Марія й сама не пам'ятає, як вона наважилась вигукнути оті слова, що йшли з глибини її серця
(І. Цюпа)
;
В господаревому голосі чулась неприязнь, і Годой не наважився заперечувати
(І. Білик)
.
2
.
з інфін., рідко.
Мати намір, збиратися
.
Гашіца сідає під кущем і, обнявши коліна руками, наважується чекати парубка
(М. Коцюбинський)
;
Сахно повернула й наважилася була плисти назад, коли це побачила за берегом озерця якісь мережані залізні споруди
(Ю. Смолич)
.
3
.
на що, діал.
Замірятися, зазіхати на кого-, що-небудь; робити замах
.
“Не інакше, як мольфарова справа, – гірко думав Іван, – наважився на життя, хоче з світу мя
[мене]
звести”
(М. Коцюбинський)
;
Гриць спробував боронитися: – Та що ж я? Короп наважився на моє життя!
(Л. Мартович)
.