НАБУ́ТИЙ
1
, а, е.
1
. Дієпр. пас. до набу́ти
1
.– О царю, твій гонець жорстокий був і строгий! Не дав мені добро набутеє продать
(І. Франко)
;Був час, коли я вірив, що прожиті роки, набутий життєвий досвід роблять людину розумнішою
(В. Дрозд)
;– Дюбрюкс і справді самоук, але в нього багатющий досвід, набутий на розкопках, і це частково заміняє йому відсутність спеціальних знань
(В. Чемерис)
;//
набу́то, безос. пред.
Як набуто, так і збуто
(прислів'я)
;Занадто багато пережито, занадто багато гіркого досвіду набуто, щоб весело й бездумно дивитися в завтрашній день, завбачити й наблизити його
(М. Сиротюк)
.2
. у знач. ім. набу́те,
того,
с.Те, що здобув, чого навчився, чим збагатився хто-небудь
. Уперше зустрічається молода вчителька з таким характером, з маленькою затятою людиною, в якій так химерно поєдналось вроджене й набуте...
(О. Гончар)
;Любимський глянув на полковника й мовив поштиво: – Своє, пане полковнику, то не тільки те, що в спадок дісталося, а й набуте
(Р. Іваничук)
;Кияни не боялися вносити в книгу набуте з світських знань, вели мову про астрономію і географію, користалися грецькою міфологією
(П. Загребельний)
.