СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
НАБУНДЮ́ЧИТИ
див.
набундю́чувати
.
НАБУНДЮ́ЧУВАТИ
, ую, уєш, недок., НАБУНДЮ́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм.
1
.
що.
Незграбно розпускати, розставляти, розсувати і т. ін. що-небудь
.
Набундючити крила
;
Набундючити спідницю
.
2
.
кого, перен., зневажл.
Робити кого-небудь зарозумілим, гордовитим (у 3 знач.)
.
Набундючувало його усвідомлення заслуженого дворянства, і бажав він тепер того, що належиться дворянинові, – влади, багатства й розкоші
(Р. Іваничук)
;
Звершене часто набундючує легковажних, схиляє їх до безрозсудності; натомість майбутнє діяння упокорює мисль непевністю, чи буде воно довершене
(з рел.-церк. літ.)
.