СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ
, а, е, розм.
1
.
Дієпр. пас. до набундю́чити.
Староста скинув набундюченого спереду картуза, махнув рукою – і сход притих з того дива, що до нього вперше заговорив незвичний господар села
(М. Стельмах)
.
2
.
у знач. прикм.
Надутий, з розпущеними крилами
.
На стежках парку походжають, як дома, набундючені фазани
(О. Гончар)
.
3
.
у знач. прикм., перен., зневажл.
Який набундючився (у 2 знач.); зарозумілий, гордовитий (у 3 знач.)
.
По вулицях
[міста]
обшарпані поліцаї проторюють серед людей дорогу мандаринові, який сповнений до себе пошани, набундючений, сидить в шовком критому паланкіні
(Олесь Досвітній)
;
Фінінспектор, поважний і набундючений, з великою, як на його зріст, папахою на голові, стоїть тут у коридорі, оточений свитою помічників
(І. Багряний)
;
Військо розповзлося по місті, били дзвони на сполох, а набундючений фельдмаршал в'їжджав у кареті й думав, що це його вітають благовістом
(Р. Іваничук)
;
Лорду Гамільтону більше немає місця в щоденнику
[Марії].
Вже двадцятилітньою зустрічає його в Парижі – розтовстілого, набундюченого, мов індик
(М. Слабошпицький)
.