НАБРІ́ХУВАТИ
, ую, уєш, недок., НАБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., що, чого і без прям. дод., розм.
Говорити неправду, нісенітницю
. Ярина Федорівна вдарила об поли руками. – Я набріхую?.. Ой, Варко, гляди, щоб я тебе сьогодні не вибила
(М. Хвильовий)
;Такого набрешуть
[люди],
такого наплетуть, що хоч з світа втікай!(Г. Квітка-Основ'яненко)
;– Оцього я вже ніяк не знесу: набрехала Параска, що в мене голова лиса
(І. Нечуй-Левицький)
;Марко набрехав Денисові, що коли виходив надвір за картоплею, то бачив біля багаття лисицю, яка хрумала курячі кісточки
(Григорій Тютюнник)
;– Я ніколи так не думав і вже тим більше не говорив. Це тобі хтось набрехав
(О. Авраменко, В. Авраменко)
;//
на кого.
Зводити наклеп на кого-небудь
.[
Недоросток
:]
Ти на кого ото славу пускаєш? На кого набріхуєш?(С. Васильченко)
;– Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує
(О. Ковінька)
;Не інакше як хтось щось набрехав на Беймбета. Але – для чого? Хто? Адже Беймбет ні з ким не сварився, нікому не заподіяв шкоди...
(Б. Антоненко-Давидович)
;Родина знає, котрий “добрий” чоловік набрехав на діда
(М. Матіос)
.