НАБРИ́ДЛИВИЙ
, а, е.
Який набридає
. Сіявся дрібний набридливий дощик
(С. Журахович)
;Його звільняли від тяжких та набридливих вояцьких обов'язків, зате під час походів призначали в дозор
(В. Малик)
;Мовчанка, навіть не чути набридливого цокання настінного годинника
(С. Процюк)
;//
Який надокучає своїми діями
.Гриця аж занудило від базікання цинічного набридливого пасажира
(О. Бердник)
;– Якщо називати речi своїми iменами, то вiд мене просто вiдмахнулись, як вiд набридливої мухи
(О. Авраменко, В. Авраменко)
;Він полагодить мотора, сяде за кермо і порозганяє набридливу дітлашню, яка уподобала собі місце для ігор під дідовою хатою
(Люко Дашвар)
;//
Якого важко позбутися, який зберігається в свідомості
.Я лежу мовчки, збайдужілий і запаморочений ліками .. Завтра, завтра – відганяю від себе набридливі і, мабуть, хворобливі думки
(Ю. Іздрик)
.