НАБАЛА́КУВАТИ
, ую, уєш, недок., НАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1
. чого.
Багато говорити (перев. зайвого, непотрібного, неправдоподібного); наговорювати
. Дівчина .. усміхається до дільничного інспектора, що, опершись грубою папкою об коліно, щось набалакує через кватирку
(Є. Пашковський)
;Щоб не набалакав Вадик у запалі зайвого, Друзь перебив його
(Ю. Шовкопляс)
;– Чує моє серце, щось не те набалакав дід Павло
(А. Крижанівський)
.2
. на кого – що.
Говорити неправду про кого-, що-небудь
. – Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, – всміхнулася Ліна
(О. Гончар)
;Коли, зрештою, він повертається, то в її очах стоять сльози. – А таке ж набалакують на тебе!.. А ти ж такий добрий!
(Є. Гуцало)
.