МАНЯ́ЧИ́ТИ
, я́чу́, я́чи́ш, МАНЯЧІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм.
Те саме, що мая́чи́ти
. 1
; майоріти (у 1 знач.)Здалека манячить і мріє той острів
(О. Стороженко)
;В лісі зовсім затемніло. На землі і в повітрі білів лиш сніг та манячіли цупкі, замерзлі стовбури дерев
(М. Коцюбинський)
;Вдалині неясно манячіли .. хутори, що відбігли від села і чуйно причаїлися в степу
(Я. Качура)
;Хутірський шлях був порожній аж до самого лісу, тільки метрів за сто манячила жіноча постать
(В. Дрозд)
;//
Нерухомо стояти; стовбичити
.Мати підвела голову і повернулася до Усті: – Лягай спати – чого манячиш, як привид?
(С. Васильченко)
;Десь позаду манячили ще й аж дві зразу гримерки, і ще якісь темні постаті
(О. Забужко)
.