СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ЗМІТА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ЗМЕСТИ́, ету́, ете́ш; мин. ч. змів, змела́, ло́; док.
1
.
що.
Метучи, стираючи, видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг і т. ін.
Вона .. сіла на оксамитову канапку й ніби пірнула в поросі, котрого не змітали й не струшували вже, може, тиждень або й два
(І. Нечуй-Левицький)
;
Графиня кінчиком пальців сумно змітає з плеча графа сивий волос
(В. Винниченко)
;
Ляшенко набирав цукру у коробочку з горою, проводив сірником, змітаючи “гору” й лишаючи тільки повну коробочку вщерть
(І. Багряний)
;
Явдоха виходить з хати з віником у руці й змітає з порога сміття
(С. Чорнобривець)
;
Маруся усе прибрала і з стола теж бережно змела, і усі крихти, і кісточки, і лушпиння з яєць повкидала у піч
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
Підняти б праву руку, змести сніг, який налипав на щоки. Але Вікторія не може підвести руки
(А. Хижняк)
;
* Образно.
Ранок уже починався і сквапно змітав з неба останні недогарки ночі
(Б. Антоненко-Давидович)
;
На мить у ній прокинувся сумнів, але вона змела його різко і рішуче
(В. Хрущак)
;
// 
Обмітаючи, струшуючи і т. ін., очищати що-небудь від чогось
.
Узявши віничок, він бережно почав трохи не вдесяте змітати її
[одежу]
(Панас Мирний)
;
Степанида тим часом змела хусткою лаву і засмучена мовчала
(Ганна Барвінок)
;
// 
Переміщати, відносити куди-небудь своїм подувом (про вітер)
.
Без будь-яких перепон шугав тут вітер, женучи по горбах білі, холодні сувої снігу, змітаючи його в яри та низини
(А. Шиян)
;
Чорніла вогка земля і жовтів пісок, бо недавня буря змела тонку пелену нерясного снігу
(О. Донченко)
;
// 
безос.
Мене вихором змело з даху. Я вибіг на вулицю
(І. Багмут)
;
* Образно.
Легким ранковим вітром змело, як прозорий туман, чарівну казку цієї ночі
(Л. Смілянський)
.
2
.
що, перен., фам.
З'їдати все, нічого не залишаючи
.
Він підсував мені тарілку за тарілкою, а я змітала все з них, як мітлою
(Ірина Вільде)
;
Магера справді перестав балакати й почав їсти помалу і з увагою. Казав собі ще дати капусти, змів із тарілки всі пироги
(О. Маковей)
.
3
.
кого, що, перен.
Убивати, знищувати кого-небудь, класти край існуванню чого-небудь, позбуватися чогось
.
Вояки, не дбаючи ні про які умови й переговори, взяли собі за ціль гвардійців .. і почали змітати одного по одному влучними вистрілами
(І. Франко)
;
Пожари змітали села
(М. Рильський)
;
– Чи повинна людина, що хоче знищити невігластво й злочини на землі, пронестись по землі, як буря, змітаючи наосліп все на своєму шляху?
(Д. Паламарчук, пер. з тв. Стендаля)
;
Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми
(П. Грабовський)
.
4
.
що.
Метучи, збирати, згрібати що-небудь в одну купу
.
– Достається і писачкам .. То на конюшенний двір, то у вівчарню, щоб скрізь гнійок до купок змітали та гори насипали
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
От лежить на полиці останній буханець хліба, а в діжі, де була мука, лиш пилочок біліє насподі, може, змете баба на галушки
(М. Коцюбинський)
;
Їж, Ливоне, той хліб, що змели з вівсюгом на току
(А. Малишко)
.
(1)
 
Зміта́ти (стира́ти) / змести́ (сте́рти, зіте́рти) з [лиця́] землі́
кого, що
остаточно знищувати, ущент руйнувати
.
– Мінерва в образі імператриці .. додушувала козацьку волю на Україні, стирала з лиця землі її останній сховок – Січ Запорозьку!
(Василь Шевчук)
;
Наметів уже не поставиш. Саму згадку про них стирають з лиця землі. А заодно вже й історичний центр старовинного міста
(Л. Костенко)
;
Тернопіль – місто з дуже складною та драматичною долею: його кілька разів буквально змітали з лиця землі ворожі смерчі
(з газ.)
;
– Вони б мали й один одного в ложці води втопити, з лиця землі змести!..
(Панас Мирний)
;
“Вона буде моя, повинна бути моєю, хоч би мені довелося змести з землі й її хату, і її оселю, і тітку Мавру, і брата”, – думав Єремія, стискаючи кулаки
(І. Нечуй-Левицький)
;
Найбільше мучилась душа князя – відчуваючи, що на нього насуває, а от, може, й змете з землі ще одна, і вже остання хвиля
(С. Скляренко)
;
// 
безос.
Осикову огорожу, хвіртку, браму, поруччя – все те за однісіньким махом якби
[ніби]
змело з лиця землі під напором роз'юшеної орди в дрібно мережаних рубашках
[сорочках]
(І. Керницький)
.