ЗМІТА́ТИ

, а́ю, а́єш, недок., ЗМЕСТИ́, ету́, ете́ш; мин. ч. змів, змела́, ло́; док.

що.

Метучи, стираючи, видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг і т. ін.

Вона .. сіла на оксамитову канапку й ніби пірнула в поросі, котрого не змітали й не струшували вже, може, тиждень або й два

(І. Нечуй-Левицький)

;

Графиня кінчиком пальців сумно змітає з плеча графа сивий волос

(В. Винниченко)

;

Ляшенко набирав цукру у коробочку з горою, проводив сірником, змітаючи “гору” й лишаючи тільки повну коробочку вщерть

(І. Багряний)

;

Явдоха виходить з хати з віником у руці й змітає з порога сміття

(С. Чорнобривець)

;

Маруся усе прибрала і з стола теж бережно змела, і усі крихти, і кісточки, і лушпиння з яєць повкидала у піч

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

Підняти б праву руку, змести сніг, який налипав на щоки. Але Вікторія не може підвести руки

(А. Хижняк)

;

* Образно.

Ранок уже починався і сквапно змітав з неба останні недогарки ночі

(Б. Антоненко-Давидович)

;

На мить у ній прокинувся сумнів, але вона змела його різко і рішуче

(В. Хрущак)

;

Обмітаючи, струшуючи і т. ін., очищати що-небудь від чогось

Узявши віничок, він бережно почав трохи не вдесяте змітати її

[одежу]

(Панас Мирний)

;

Степанида тим часом змела хусткою лаву і засмучена мовчала

(Ганна Барвінок)

;

Переміщати, відносити куди-небудь своїм подувом (про вітер)

Без будь-яких перепон шугав тут вітер, женучи по горбах білі, холодні сувої снігу, змітаючи його в яри та низини

(А. Шиян)

;

Чорніла вогка земля і жовтів пісок, бо недавня буря змела тонку пелену нерясного снігу

(О. Донченко)

;

безос.

Мене вихором змело з даху. Я вибіг на вулицю

(І. Багмут)

;

* Образно.

Легким ранковим вітром змело, як прозорий туман, чарівну казку цієї ночі

(Л. Смілянський)

що, перен., фам.

З'їдати все, нічого не залишаючи

Він підсував мені тарілку за тарілкою, а я змітала все з них, як мітлою

(Ірина Вільде)

;

Магера справді перестав балакати й почав їсти помалу і з увагою. Казав собі ще дати капусти, змів із тарілки всі пироги

(О. Маковей)

кого, що, перен.

Убивати, знищувати кого-небудь, класти край існуванню чого-небудь, позбуватися чогось

Вояки, не дбаючи ні про які умови й переговори, взяли собі за ціль гвардійців .. і почали змітати одного по одному влучними вистрілами

(І. Франко)

;

Пожари змітали села

(М. Рильський)

;

– Чи повинна людина, що хоче знищити невігластво й злочини на землі, пронестись по землі, як буря, змітаючи наосліп все на своєму шляху?

(Д. Паламарчук, пер. з тв. Стендаля)

;

Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми

(П. Грабовський)

що.

Метучи, збирати, згрібати що-небудь в одну купу

– Достається і писачкам .. То на конюшенний двір, то у вівчарню, щоб скрізь гнійок до купок змітали та гори насипали

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

От лежить на полиці останній буханець хліба, а в діжі, де була мука, лиш пилочок біліє насподі, може, змете баба на галушки

(М. Коцюбинський)

;

Їж, Ливоне, той хліб, що змели з вівсюгом на току

(А. Малишко)

◇

(1)

Зміта́ти (стира́ти) / змести́ (сте́рти, зіте́рти) з [лиця́] землі́

кого, що

–

остаточно знищувати, ущент руйнувати

– Мінерва в образі імператриці .. додушувала козацьку волю на Україні, стирала з лиця землі її останній сховок – Січ Запорозьку!

(Василь Шевчук)

;

Наметів уже не поставиш. Саму згадку про них стирають з лиця землі. А заодно вже й історичний центр старовинного міста

(Л. Костенко)

;

Тернопіль – місто з дуже складною та драматичною долею: його кілька разів буквально змітали з лиця землі ворожі смерчі

(з газ.)

;

– Вони б мали й один одного в ложці води втопити, з лиця землі змести!..

(Панас Мирний)

;

“Вона буде моя, повинна бути моєю, хоч би мені довелося змести з землі й її хату, і її оселю, і тітку Мавру, і брата”, – думав Єремія, стискаючи кулаки

(І. Нечуй-Левицький)

;

Найбільше мучилась душа князя – відчуваючи, що на нього насуває, а от, може, й змете з землі ще одна, і вже остання хвиля

(С. Скляренко)

;

безос.

Осикову огорожу, хвіртку, браму, поруччя – все те за однісіньким махом якби

[ніби]

змело з лиця землі під напором роз'юшеної орди в дрібно мережаних рубашках

[сорочках]

(І. Керницький)