ЗДИРА́ТИ

, а́ю, а́єш, недок., ЗІДРА́ТИ, ЗДЕ́РТИ, здеру́, здере́ш; мин. ч. зідра́в, ра́ла, ло і здер, ла, ло; наказ. сп. здери́; док.

що.

Зривати, знімати оболонку, верхній шар з чого-небудь

Рубали

[мисливці]

гострими ножами забитих тюленів і здирали з них шкури із салом

(М. Трублаїні)

;

Перед ним мовчки поставили чавунчик холодної картоплі .. Ковтав ту картоплю, ледь зідравши сяк-так лушпину

(Ю. Збанацький)

що.

Віддирати, відривати що-небудь прибите, приклеєне, прикріплене і т. ін.

Здирала

[ковалиха]

з поламаних меблів шовк жовтий, червоний, блискучий

(М. Коцюбинський)

;

Ніхто, як він, не вміє здирати з вишень ґлей

(В. Сосюра)

;

Перемерзлі люди почали збирати сухе гілляччя для вогню і здирати з уцілілих хлівів солом'яну покрівлю, щоб погодувати коней

(В. Малик)

;

Написа

[напис]

не так-то легко було здерти, він був добре приклеєний до стовпа

(А. Турчинська)

;

Зривати, знімати що-небудь повішене, одягнене, взуте і т. ін.

Він стояв по коліна в снігу, і холодний вітер здирав з нього ветхе пальто

(І. Багряний)

;

Його повнолиця дружина, ніби туго набитий мішок, стояла на лаві і здирала з стін образи

(П. Панч)

;

Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка

(І. Нечуй-Левицький)

;

* Образно.

Скрізь війна .. здирає з них

[людей]

личину, наложену культурою, показує їх такими, як вони є

(Б. Лепкий)

що, розм.

Брати за що-небудь надто високу плату; дерти (у 3 знач.)

Володар здирає податки на воєнні витрати, людське майно перебуває під постійною загрозою

(Р. Іваничук)

;

Хто ж вас, дівчатка, привітає? Хто пустить на ніч? Чи без сну Й без хліба вам отут стояти? .. Або здеруть тяжку ціну...

(М. Старицький)

;

кого, діал.

Пригнічувати, визискувати кого-небудь

Його боліло те, що ті владики держали своїх підданих, своїх одновірців, чи православних, чи уніатів, так само, як і польські шляхтичі, і так само здирали та поневіряли їх

(І. Франко)

;

По білих пролісках я йшла з тобою і тямлю, як казав ти: – Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач

(Уляна Кравченко)

тільки док., що.

Очистити зерно від лузги

Просо, що зібрали, на пшоно зідрали

(В. Швець)

◇

(1)

Здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.)

з кого і без дод.

а)

оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати

Вони

[поміщики]

здирали по три шкури з українського селянина

(І. Цюпа)

;

Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров'я – жартуючи й шкуру здійме!”

(Панас Мирний)

;

– Вони

[багачі]

на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь, – здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній

(М. Коцюбинський)

;

– Прийдуть до нього

[багатія]

селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі – десяту шкуру здере

(Григорій Тютюнник)

;

б)

брати високу плату за щось

Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все

(П. Загребельний)

;

– Яка ваша ціна? – Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски

[землі]

(У. Самчук)

;

в)

нещадно бити, карати когось

Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість

(А. Дімаров)

;

[

Ївга

Приходь, Мусієчку, голубчику, любий!

[

Мусій

Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере

(Б. Грінченко)

;

Закипіло в мене серце – сім шкур би з них зідрав за таку шкоду

(Григорій Тютюнник)

;

Зніма́ти (здира́ти, скида́ти і т. ін.) / зня́ти (зде́рти, ски́нути і т. ін.) з оче́й полу́ду (лу́ду)

див.

зніма́ти

;

(2)

Таки́й, що здере́ з [живо́го й] ме́ртвого

–

про спритного хабарника

[

Панас

Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть!

(М. Кропивницький)

;

– Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого

(М. Стельмах)