СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЗДИРА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ЗІДРА́ТИ, ЗДЕ́РТИ, здеру́, здере́ш; мин. ч. зідра́в, ра́ла, ло і здер, ла, ло; наказ. сп. здери́; док.
1
.
що.
Зривати, знімати оболонку, верхній шар з чого-небудь
.
Рубали
[мисливці]
гострими ножами забитих тюленів і здирали з них шкури із салом
(М. Трублаїні)
;
Перед ним мовчки поставили чавунчик холодної картоплі .. Ковтав ту картоплю, ледь зідравши сяк-так лушпину
(Ю. Збанацький)
.
2
.
що.
Віддирати, відривати що-небудь прибите, приклеєне, прикріплене і т. ін.
Здирала
[ковалиха]
з поламаних меблів шовк жовтий, червоний, блискучий
(М. Коцюбинський)
;
Ніхто, як він, не вміє здирати з вишень ґлей
(В. Сосюра)
;
Перемерзлі люди почали збирати сухе гілляччя для вогню і здирати з уцілілих хлівів солом'яну покрівлю, щоб погодувати коней
(В. Малик)
;
Написа
[напис]
не так-то легко було здерти, він був добре приклеєний до стовпа
(А. Турчинська)
;
// 
Зривати, знімати що-небудь повішене, одягнене, взуте і т. ін.
Він стояв по коліна в снігу, і холодний вітер здирав з нього ветхе пальто
(І. Багряний)
;
Його повнолиця дружина, ніби туго набитий мішок, стояла на лаві і здирала з стін образи
(П. Панч)
;
Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка
(І. Нечуй-Левицький)
;
* Образно.
Скрізь війна .. здирає з них
[людей]
личину, наложену культурою, показує їх такими, як вони є
(Б. Лепкий)
.
3
.
що, розм.
Брати за що-небудь надто високу плату; дерти (у 3 знач.)
.
Володар здирає податки на воєнні витрати, людське майно перебуває під постійною загрозою
(Р. Іваничук)
;
Хто ж вас, дівчатка, привітає? Хто пустить на ніч? Чи без сну Й без хліба вам отут стояти? .. Або здеруть тяжку ціну...
(М. Старицький)
;
// 
кого, діал.
Пригнічувати, визискувати кого-небудь
.
Його боліло те, що ті владики держали своїх підданих, своїх одновірців, чи православних, чи уніатів, так само, як і польські шляхтичі, і так само здирали та поневіряли їх
(І. Франко)
;
По білих пролісках я йшла з тобою і тямлю, як казав ти: – Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач
(Уляна Кравченко)
.
4
.
тільки док., що.
Очистити зерно від лузги
.
Просо, що зібрали, на пшоно зідрали
(В. Швець)
.
(1)
 
Здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.)
з кого і без дод.
:
а)
 
оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати
.
Вони
[поміщики]
здирали по три шкури з українського селянина
(І. Цюпа)
;
Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров'я – жартуючи й шкуру здійме!”
(Панас Мирний)
;
– Вони
[багачі]
на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь, – здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній
(М. Коцюбинський)
;
– Прийдуть до нього
[багатія]
селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі – десяту шкуру здере
(Григорій Тютюнник)
;
б)
 
брати високу плату за щось
.
Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все
(П. Загребельний)
;
– Яка ваша ціна? – Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски
[землі]
(У. Самчук)
;
в)
 
нещадно бити, карати когось
.
Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість
(А. Дімаров)
;
[
Ївга
:]
Приходь, Мусієчку, голубчику, любий!
[
Мусій
:]
Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере
(Б. Грінченко)
;
Закипіло в мене серце – сім шкур би з них зідрав за таку шкоду
(Григорій Тютюнник)
;
Зніма́ти (здира́ти, скида́ти і т. ін.) / зня́ти (зде́рти, ски́нути і т. ін.) з оче́й полу́ду (лу́ду)
(2)
 
Таки́й, що здере́ з [живо́го й] ме́ртвого
про спритного хабарника
.
[
Панас
:]
Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть!
(М. Кропивницький)
;
– Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого
(М. Стельмах)
.