СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЗДИВО́ВАНИЙ
, а, е.
1
.
Дієпр. пас. до здивува́ти.
Діти – хлопчик і дівчинка – здивовані незвичайною обстановою, шептались поміж себе
(М. Коцюбинський)
;
“Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п'є”, – казали колись чумаки, здивовані тим, що воли їхні не п'ють води з моря
(О. Гончар)
.
2
.
у знач. прикм.
Який здивувався
.
Він тільки глянув на синка, що стояв біля дверей, здивований і вражений, не розуміючи, що саме відбувається
(І. Багряний)
;
Здивований інженер розгріб кучу ціпком і побачив старанно закриті ящики з-під амоналу
(Б. Антоненко-Давидович)
;
// 
Який виражає здивування
.
Петро стояв і не зводив з Шестірного своїх здивованих очей
(Панас Мирний)
;
Я бачу, о Альчесто, твій здивований жест
(М. Йогансен)
;
Федір Стрипський пильним здивованим поглядом подивився на дочку
(С. Скляренко)
;
У того був такий здивований вираз обличчя, ніби він не міг повірити своїм очам
(О. Авраменко, В. Авраменко)
;
// 
Сповнений здивування; який містить у собі здивування
.
– А коли я, Грицьку, скажу, що ти нам потрібний сьогодні? Що ти на це? І на Саранчукове здивоване запитання – на що саме потрібен, поділився
[Федір Іванович]
з ним своїми міркуваннями
(А. Головко)
.