ЗДИ́БУВАТИСЯ
див.
здиба́тися
.ЗДИБА́ТИСЯ
, а́юся, а́єшся, ЗДИ́БУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗДИ́БАТИСЯ, зди́баюся, зди́баєшся і діал. зди́блюся, зди́блешся, док., розм.
1
. Зустрічатися з ким-небудь, ідучи або прийшовши кудись
. Літом вони мало здибалися, бо не мали часу з-за господарських робіт
[через господарські роботи],
зате взимі дуже часто(Л. Мартович)
;Вечорами Степан частенько почав здибуватись у пивниці з поетом Вигорським, постійним її одвідувачем
(В. Підмогильний)
;З Малушею ми здибувалися в неділю після обід
(І. Білик)
;Біля їдальні здибався їй літній, років, мабуть, за п'ятдесят, чоловік
(В. Собко)
.2
. у сполуч. зі сл.
труднощі
,
перешкоди
і т. ін., перен.Зазнавати чого-небудь, відчувати на собі щось
. Десь здиблеться
[Сава]
з нещастям, сам звертається до нього лицем(О. Кобилянська)
;– Не бачив ти, виходить, смаленого вовка, – далі провадив Василь Васильович. – Здибались труднощі – він і скис, і голову склав на руки
(О. Гуреїв)
.