ЖУРНИ́Й
, а́, е́.
1
. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний
. Сама вона журна дуже, а Катрю вговоряє: – Не печалися
[печалься],
дитино, не печалися!(Марко Вовчок)
;Е-е, не примружить тепер очей батько до сина, не скаже весело. Мабуть, такий журний
(А. Головко)
;Додому Валентин Модестович повернувся аж смерком. Був стомлений, журний
(Ю. Шовкопляс)
;//
Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, яка журиться
.Гликерія Михайлівна підвела на старого журні очі, над якими дрібно затремтіли непросохлі вії
(М. Стельмах)
;Проводжають
[молодиці]
нас журними, сумовитими поглядами(Є. Доломан)
.2
. Сповнений, пройнятий тугою, смутком, печаллю
. Побігла Явдоха, а Одарку облягли сумні, журні, як літні дощові та гримучі хмари, думки
(Панас Мирний)
;Олена Іванівна зараз же затихла. Одхилившись і витираючи хвартухом очі, вона з журним докором проговорила: – Чого плачу?
(В. Винниченко)
;– Найшли свою добру годину! – забринiв обуренням журний голос матерi
(М. Стельмах)
;Цю казку журну Розказав мені мій дід
(І. Нехода)
.3
. Який викликає, навіває тугу, смуток, печаль
. Журна музика важкої піскуватої води та пароплавного гвинта збільшили його важкий настрій і кинули знов на далекі степи
(Г. Епік)
;Вони
[перелітні пташки]
співали журних пісень – прощалися з садом, полем і лісом(І. Чендей)
.