СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЖУРНИ́Й
, а́, е́.
1
.
Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний
.
Сама вона журна дуже, а Катрю вговоряє: – Не печалися
[печалься],
дитино, не печалися!
(Марко Вовчок)
;
Е-е, не примружить тепер очей батько до сина, не скаже весело. Мабуть, такий журний
(А. Головко)
;
Додому Валентин Модестович повернувся аж смерком. Був стомлений, журний
(Ю. Шовкопляс)
;
// 
Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, яка журиться
.
Гликерія Михайлівна підвела на старого журні очі, над якими дрібно затремтіли непросохлі вії
(М. Стельмах)
;
Проводжають
[молодиці]
нас журними, сумовитими поглядами
(Є. Доломан)
.
2
.
Сповнений, пройнятий тугою, смутком, печаллю
.
Побігла Явдоха, а Одарку облягли сумні, журні, як літні дощові та гримучі хмари, думки
(Панас Мирний)
;
Олена Іванівна зараз же затихла. Одхилившись і витираючи хвартухом очі, вона з журним докором проговорила: – Чого плачу?
(В. Винниченко)
;
– Найшли свою добру годину! – забринiв обуренням журний голос матерi
(М. Стельмах)
;
Цю казку журну Розказав мені мій дід
(І. Нехода)
.
3
.
Який викликає, навіває тугу, смуток, печаль
.
Журна музика важкої піскуватої води та пароплавного гвинта збільшили його важкий настрій і кинули знов на далекі степи
(Г. Епік)
;
Вони
[перелітні пташки]
співали журних пісень – прощалися з садом, полем і лісом
(І. Чендей)
.