ЖУРИ́ТИСЯ
, журю́ся, жу́ришся, недок.
1
. Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати
. Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив
(Л. Глібов)
;Завжди весела, співуча, вона почала журитися, перестала неділями ходити в Березівку
(Іван Ле)
; * Образно.
Високі гнулись дерева... Додолу гнулися, журились!
(Т. Шевченко)
;З-за широкого лиману Журиться сопілка
(А. Малишко)
; * У порівн.
Мати совала сито по ночвах і хиталась постаттю, мов журилася
(А. Головко)
.2
. за ким, рідко по кому.
Сумувати, тужити через відсутність або втрату кого-небудь
. Як почули, що вона вмерла, .. усі за нею жалкували і збіглися дивитись на неї і по ній журитись
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;Журилася
[Марія]
за своїми батьками(В. Кучер)
.3
. про кого – що, за кого – що, розм. за ким – чим, заст. ким, чим, із спол. сл.
Турбуватися, тривожитися про кого-, що-небудь
. Видно було, що вона .. про щось журилась
(Панас Мирний)
;Журиться вона, що буде з малими сиротами, котрих і тепер не вистарчає вигодувати
(М. Коцюбинський)
;Ви не журіться мною, я собі дам раду
(В. Стефаник)
;А що мала вона? Мала те єдине задоволення, що не потребувала журитись своїм “завтра”
(Ірина Вільде)
.(1)
Жури́тися жу́рно,
нар.-поет.
– дуже журитися, сумувати, печалитися
.Розважайте дівчиноньку, Що журиться журно!
(з народної пісні)
.