СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ЖУРИ́ТИСЯ
, журю́ся, жу́ришся, недок.
1
.
Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати
.
Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив
(Л. Глібов)
;
Завжди весела, співуча, вона почала журитися, перестала неділями ходити в Березівку
(Іван Ле)
;
* Образно.
Високі гнулись дерева... Додолу гнулися, журились!
(Т. Шевченко)
;
З-за широкого лиману Журиться сопілка
(А. Малишко)
;
* У порівн.
Мати совала сито по ночвах і хиталась постаттю, мов журилася
(А. Головко)
.
2
.
за ким, рідко по кому.
Сумувати, тужити через відсутність або втрату кого-небудь
.
Як почули, що вона вмерла, .. усі за нею жалкували і збіглися дивитись на неї і по ній журитись
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
Журилася
[Марія]
за своїми батьками
(В. Кучер)
.
3
.
про кого – що, за кого – що, розм. за ким – чим, заст. ким, чим, із спол. сл.
Турбуватися, тривожитися про кого-, що-небудь
.
Видно було, що вона .. про щось журилась
(Панас Мирний)
;
Журиться вона, що буде з малими сиротами, котрих і тепер не вистарчає вигодувати
(М. Коцюбинський)
;
Ви не журіться мною, я собі дам раду
(В. Стефаник)
;
А що мала вона? Мала те єдине задоволення, що не потребувала журитись своїм “завтра”
(Ірина Вільде)
.
(1)
 
Жури́тися жу́рно,
нар.-поет.
дуже журитися, сумувати, печалитися
.
Розважайте дівчиноньку, Що журиться журно!
(з народної пісні)
.