ЖУРИ́ТИ
, журю́, жу́риш, недок., кого.
1
. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати
. Одно й журило їх, що діток Господь не дає
(Марко Вовчок)
;[
Дорошенко
:]
Голубонько, журити ж я не хочу Твоїх думок!(Л. Старицька-Черняхівська)
; * Образно.
Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій
(Леся Українка)
.2
. Викликати занепокоєння; хвилювати
. Журить мене все-таки сей переклад Верна, дерев'яний він такий
(Леся Українка)
;Це мене не дуже журить, нехай кождий думає собi, що хоче
(О. Кобилянська)
.3
. рідко.
Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось
. Мати хитала головою й журила сина: – Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте?
(А. Головко)
;По дорозі журила
[Настя]
Докію. – І як це ти умудрилась під коровою спати?(І. Цюпа)
.