СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЖУРБА́
, и́, ж.
1
.
Невеселий настрій, важкі почуття; смуток, печаль
.
Журба – не сонце, а сушить добре
(прислів'я)
;
– О?! А ти чого тут, дєд
[дід]?!
– Та... посадили... – зітхнув дід із тихою, щирою журбою
(І. Багряний)
;
Порфир, який часто бачить товариша зажуреним і розуміє причини його журби, знайшов і зараз для Гени слово підтримки
(О. Гончар)
;
* У порівн.
Тече, мов журба, тиха річка Сула...
(І. Нехода)
.
2
.
Обставини, що викликають важкі почуття, сильні переживання, смуток, печаль
.
Покладіть на Нього
[Бога]
всю вашу журбу, бо Він опікується вами!
(Біблія. Пер. І. Огієнка)
;
[
Роман
:]
Не сам себе чоловік засмучує, а пригода: бажаєш супокою, а натрапиш на журбу
(М. Кропивницький)
;
Кожна хата має свою журбу, своє горе
(М. Коцюбинський)
.
(1)
 
Журба́ (жура́) наляга́є (бере́) / налягла́ (взяла́)
на кого, кого
хто-небудь починає журитися, дуже переживати за щось; когось охоплюють важкі почуття, туга, печаль
.
Не звикну я ніколи жити в цій оселі... журба мене бере
(І. Нечуй-Левицький)
;
На Чіпку налягла ще гірша журба, ще міцніше вповивав його смуток
(Панас Мирний)
;
Гей, до недавнього часу не знав Софрон, що стільки жури наляже на його розумну голову
(М. Стельмах)
;
(2)
 
Журба́ їсть (су́шить) / з'ї́ла (зсуши́ла)
кого
журба зовсім зіпсувала життя кому-небудь
.
– Як же не питати, коли журба їсть вас?
(М. Стельмах)
;
Король не дбав про те, бо й не помітив нічого, а її сушила журба невимовна
(М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо)
;
Ох, не пісні, не уроки – Журба мене з'їла!
(Л. Боровиковський)
;
Не в одного тоді на обличчі, що його зсушила журба, скрушила нужда, грав усміх завзятий, блискали очі жваво
(Марко Вовчок)
;
Стара то й на страву дивитися не може, нічого не їсть, не п'є, зовсім журба зсушила
(К. Гордієнко)
;
Розважа́ти (розганя́ти, рідко розго́нити, розві́ювати) / розва́жити (розігна́ти, розві́яти) нудьгу́ (журбу́, ту́гу, сум, го́ре і т. ін.)
(3)
 
У журбі́,
у знач. присл.
журячись
.
Не знатиме, сердешна, щастя і покою у замужестві, не буде іміти
[мати]
радості у діточках; у горі, у сльозах, у журбі погасне, як свічечка!..
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
– Під балкон своєї донни Кожен вечір я приходжу, І в журбі тяжкій, в зітханнях Цілу нічку я проводжу
(Леся Українка)
;
У журбі отакій і подружився Давид з одним австріяком, на ймення Стах
(А. Головко)
.
Наво́дити (наганя́ти, навіва́ти, наві́ювати і т. ін.) / навести́ (нагна́ти, наві́яти і т. ін.) сму́ток (журбу́, журу́, сум, ту́гу і т. ін.)